Коли впаде темрява - Страница 118

118

Грюнвальд, утім, не виказав незадоволення. Він помахав пістолетом.

— Та це я пожартував щодо останнього.

Кертіс мовчав. Половина його мозку захлиналася від панічного відчаю, а інша половина, натомість, здавалася яснішою, ніж за весь той час, що минув після смерті Бетсі. Можливо, навіть яснішою, ніж за багато років. У цій половині усіляко прокручувався факт, що він дійсно може загинути просто отут.

Він подумав, — що, як мені більше ніколи не доведеться з’їсти шматка хліба? — і на мить дві половини його мозку об’єдналися — збентежена і ясна — в бажанні жити, такому потужному, аж нестерпному.

— Чого ти хочеш, Грюнвальде?

— Щоб ти ввійшов до якогось з отих сортирів. Он до того, що скраю.

Він знову махнув пістолетом, цього разу вліво.

Кертіс обернувся подивитись, охоплений крихкою надією. Якщо Грюнвальд хоче його там замкнути… то й хай, хіба це не на краще? Може, тепер, після того як він налякав Кертіса і трохи випустив пару, Грюнвальд замкне його, щоб затримати, поки сам звідси вшиється. А може, він приїде додому і застрелиться, подумав Кертіс, прийме протиракову пілюлю 45-го калібру з оцього «Хардболлера». Популярний народний засіб.

Він промовив:

— Гаразд, я зайду.

— Але спершу повиймай все з кишень. Поклади все просто тут на землю.

Кертіс витяг портмоне, потім, неохоче, свій мобільний. Невелику пачку банкнот у прозорому кліпсі для грошей. Засмальцьований лупою гребінець.

— Це все?

— Так.

— Виверни кишені, мій дорогенький. Я хочу сам пересвідчитись.

Кертіс вивернув ліву передню кишеню, потім праву. Кілька монет і ключ від моторолера впали на землю, виблискуючи під млявим сонцем.

— Добре, — промовив Грюнвальд. — Тепер задні.

Кертіс вивернув задні кишені. Там знайшовся тільки старий список покупок, написаний на шматку паперу. І більш нічого. Грюнвальд сказав:

— А ну, давай, копни свій телефон ногою.

Кертіс спробував, але не попав.

— Ну ти й недороблений, — зареготав Грюнвальд. Сміх закінчився тим самим кахиканням, схожим на схлипування, і вперше в житті Кертіс цілком зрозумів, що таке вбивство. Ясна половина його мозку відзначила це як явище дивовижне, бо вбивство — раніше неймовірна для нього річ — виявилося таким самим простим, як вичісування лупи.

— Давай, поспішай, каліко, — наказав Грюнвальд. — Я вже хочу додому, лягти в гарячу ванну. Ніяких болетамувальних, тільки гаряча ванна діє як слід. Я б у ній просто жив.

Але він зовсім не був схожий на того, хто квапиться. Очі в нього просто сяяли.

Кертіс знову копнув телефон і цього разу поцілив, зафутболивши його просто під ноги Грюнвальду.

— Хто б’є, той виграє, — вигукнув Мазефакер. Він припав на одне коліно, підхопив «Нокію» (не зводячи пістолета з Кертіса), тоді випростався з неголосним натужним кректанням. Телефон Кертіса сковзнув до правої кишені його штанів. Він різким жестом вказав на решту речей на землі.

— А тепер позбирай усе своє барахло і поклади собі до кишень. Щоб жодної монети не залишилося. Хтозна, може, ти там знайдеш автомат з хотдогами.

Кертіс мовчки виконав, що йому було наказано, знову відчувши легкий укол болю, коли його погляд опинився на брелоку при ключі від його моторолера. Здається, є почуття, котрі залишаються незмінними навіть у найекстремальніших ситуаціях.

— Ти забув свій список покупок, ти, виродку. Не треба цього забувати. Все назад до кишень. А щодо твого телефону, то я його поставлю на підзарядку в твоєму будиночку. Звісно, після того як зітру з нього своє повідомлення, отак от.

Кертіс підняв аркуш паперу — пом. сік, антиоксидант, кус. риб., англ. оладки — було надряпано там — і засунув собі до задньої кишені.

— Ти не зможеш цього зробити, — сказав він.

Мазефакер звів угору кошлаті старечі брови.

— А ну, кажи.

— Будинок на сигналізації. — Кертіс сам не пам’ятав, ввімкнув він її чи ні. — А також там буде місіс Вілсон, коли ти повернешся на острів.

Грюнвальд зміряв його поблажливим поглядом. Той факт, що цей поблажливий погляд належав божевільному, не бісив, як мало би бути, а лякав.

— Сьогодні четвер, сусіде. Твоя економка по четвергах і п’ятницях приходить у другій половині дня. Чи ти гадаєш, я не стежив за тобою? Як і ти за мною?

— Я не…

— О, я бачив тебе, як ти визираєш з-за твоєї улюбленої пальми на дорозі, — гадаєш, я сліпий? — а от мене ти ніколи не бачив, ге? Бо ти лінивий. А хто лінюхи — ті сліпі. Лінюхи отримують те, що заслужили. — Його голос впав до конфіденційного шепоту. — Всі геї ліниві, це доведено наукою. Геївське лобі намагається приховати цей факт, але ці дослідження можна знайти в Інтернеті.

Охоплений зростаючим страхом, Кертіс ледь зважав на останні слова.

Якщо він відстежував приходи місіс Вілсон… Господи, скільки ж часу він це виношував і планував?

Щонайменше відтоді, як Кертіс подав позов щодо компенсації за Бетсі. А може, ще й раніше.

— А щодо коду твоєї сигналізації… — Мазефакер знову зайшовся своїм плаксивим реготом. — Відкрию тобі маленький секрет: твою систему ставила компанія «Герн сек’юріті», а я пропрацював з ними майже тридцять років. Якби схотів, то міг би отримати коди безпеки від усіх будівель на Черепаховому острові, які обслуговує «Герн сек’юріті». Але так вийшло, що мені був потрібен код лише одного будинку — твого. — Він чхнув, сплюнув на землю, потім зайшовся рипучим кашлем, що йшов з самої глибини його грудей. Виглядало так, ніби йому боляче кашляти (Кертіс сподівався, що так воно і є), але пістолет він тримав твердо. — А втім, я гадаю, ти не вмикав сигналізацію. У тебе голова забита думками про те, в кого б відсмоктати, та все таке інше.

118